Для багатьох з нас Новорічні свята — це не тільки приємні спогади теплого сімейного свята,смачні новорічні страви (вживанні в день і в ночі) часами залишають неприємні спогади – у вигляді печії,нудоти,важкості у шлунку.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба – це клінічні прояві та асоційованих з ними морфологічних змін стінки стравоходу внаслідок закиду шлункового і дуоденального вмісту. Такі рефлюкси виникають практично в усіх людей. Але у разі, коли порушена замикаюча функція нижнього стравохідного (гастроезофагеального) сфінктера, розташованого між шлунком та стравоходом, внаслідок чого агресивний вміст шлунка потрапляє у стравохід, виникає відчуття печії.

Тобто печія— це наслідок патологічного гастроезофагеального рефлюксу (як кислого вмісту шлунка, так і дуоденального вмісту). Відчуття печії може бути пов’язане із порушенням моторики стравоходу або з підвищенням чутливості його слизової оболонки (при обстеженні слизової визначаються ерозії, що в подальшому можуть призводити до утворення виразок, а також, без своєчасного діагностування та лікування, виникнення раку шлунка та стравоходу).

У світі близько 20% осіб відчувають печію мінімум раз на тиждень (Dent J. et аl., 2005).

Коли людина має схильність до нераціонального харчування, наприклад, мають місце часте переїдання, швидкий прийом їжі, зловживання жирною, смаженою, дуже пряною їжею, алкоголем, схильність до стресу, ожиріння у поєднанні з тісним одягом відбувається ослаблення тонусу нижнього стравохідного сфінктера і розвивається патологічний гастроезофагеальний рефлюкс.

Прояви гастроезофагеальної рефлюксної хвороби часто зустрічаються у клінічній практиці лікарів. Так, в 20–60% випадків причиною болю у ділянці грудей є власне гастроезофагеальний рефлюкс.

Гастроезофагальному рефлюксу сприяють стани, що супроводжуються підвищенням внутрішньочеревного та/або внутрішньошлункового тиску: переїдання (особливо важлива в цьому плані жирна їжа, що значно сповільнює шлункову евакуацію), ожиріння (особливо абдомінального типу), метеоризм, асцит, порушення моторно-евакуаторної функції шлунку внаслідок стенозу (виразкова хвороба, рак антрального відділу шлунка), необхідність у надмірному натужуванні (закрепи), хронічний кашель.

У дітей рефлюкс шлункового вмісту навіть у дистальні відділи стравоходу може призводити до рефлекторного ларингоспазму, розвитку апное і навіть стати причиною синдрому раптової смерті.

Клінічні прояви ГЕРХ:ділять на стравохідні та поза стравохідні симптоми.

1) езофагальні:

  • печія (81%);
  • відрижка кислим;
  • біль або утруднене ковтання (одинофагія) та дисфагія;
  • біль при ковтанні в епігастрії (42%) та за грудиною (46%), відчуття «комка» за грудиною;
  • нудота, гикавка, блювання;

2) позаезофагальні симптоми (“маски рефлюкса”):

  • легеневий (хронічний бронхіт, частіше обструктивний, рецидивуючі пневмонії, що важко піддаються лікуванню, обумовлені аспірацією шлункового вмісту (синдром Мендельсона), бронхіальна астма);
  • кардинальний (біль в грудній клітці, стенокардитичного характеру, серцебиття, екстрасистолія, розвиваються частіше вночі, в горизонтальному положенні, купірується ковтком води, прийомом прокінетиків, нітрогліцерином);
  • отоларінгологічні (хрипота, дисфонія, хронічний кашель);
  • стоматологічний (зубний карієс, ерозії зубної емалі, пародонтоз, афтозний стоматит, глосит).

До стравохідних проявів відноситься, перш за все, печія, що є ведучим «кардинальним» симптомом. Другим по частоті симптомом (до 50% пацієнтів) є відрижка. Відрижка може бути повітрям («порожня»), з’їденою їжею, кислим, гірким (при наявності в рефлюктаті домішків жовчі); при цьому вона може виникати в будь-який час (на відміну від фізіологічної постпрандіальної).

В Україні статистична реєстрація ГЕРХ почалася з 2009 року, і, на жаль, дані ще не є повними, захворюваність складає 10 випадків на 1000 населення . Наявні повідомлення, що поширеність ГЕРХ в Україні складає від 11,1% до 30% . За іншими даними, реальна поширеність ГЕРХ може бути значно більшою, оскільки близько 25% хворих на ГЕРХ не звертаються до лікарів, займаються самолікуванням (вживають розчин харчової соди чи приймають ,без призначень лікаря препарати, що містять ферменти підшлункової залози чи жовчні кислоти). (“Поширеність гастроезофагенальної рефлюксної хвороби за даними ендоскопічних досліджень” Бичков М.А., Яхницька М.М. 2017 р.).

Дуже часто причиною гастроезофагеальної рефлюксної хвороби – поєднання дистального і проксимального стравохідного рефлюксую, коли виникає закид агресивного вмісту до дихальних шляхів. Відзначають так звані позастравохідні прояви гастроезофагеальної рефлюксної хвороби: ларингеальні симптоми (захриплість голосу, стійкий надсадний, іноді нападоподібний кашель, звичне покашлювання), розвивається хронічний рефлюксний ларингіт, фарингіт, синусит, отит. Гастроезофагеальну рефлюксну хворобу діагностують у 21% хворих із хронічним кашлем , у 78% — хронічною захриплістю голосу. Легенева патологія, що пов’язана з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, проявляється задишкою, становленням рефлекторного та ірритативного бронхоспазму з можливою трансформацією у бронхіальну астму, повторною аспіраційною пневмонією . У 82% хворих з бронхіальною астмою виявляють гастроезофагеальний рефлюкс.
(“Клінічна гастроентерологія” Дегтярьова І.І.,2004 р.).

Враховуючи особливості перебігу кожної з форм гастроезофагальної рефлюксної хвороби, ускладнення, що виникають при несвоєчасному лікуванні, найкращий метод захисту – фахова діагностика лікаря. Самолікування тільки нашкодити Вашому здоров’ю.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба – основна причина печії